Нещодавно спільнота Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини провела в останню земну дорогу ветерана педагогічної праці – Василя Григоровича Гончаренка.
Разом із дружиною Ганною Євдокимівною, Василь Григорович усе своє життя присвятив університету. На жаль, про них ми можемо говорити в минулому часі, адже їхні душі перетнули межу вічності. Але з нами залишилися жити їхні педагогічні ідеї, наукові надбання та добрі спогади про людей, що працювали поруч, навчали студентів, раділи життю і щедро дарували людям свої знання.
Не кожному випала така щаслива нагода – знайомство і співпраця з Педагогами з великої літери, педагогами-професіоналами, мудрими наставниками, людьми великої мужності й сильної волі – зачинателями славної відомої династії педагогів Гончаренків. Гідною поваги була життєва стежина Василя Григоровича. Все своє життя він присвятив педагогіці. Після служби в армії навчався в Белгородському (1955 – 1958) та Уманському державному (1958 – 1959) інститутах, де здобув фах вчителя фізики і математики середньої школи. Пройшов трудовий шлях від завідувача лабораторією в УДПУ до старшого викладача кафедри машинознавства й основ виробництва в УДПУ. У 1991 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук.
Продовжив роботу на посадах доцента кафедри загальнотехнічних дисциплін, заступника декана з виховної роботи (1992). В1993 році отримав учене звання доцента. В 1999 – 2000 роках очолював кафедру загально-технічних дисциплін. З 2000 року і до заслуженого відпочинку працював на посаді доцента кафедри техніко-технологічних дисциплін.Поряд з Василем Григоровичем весь цей час працювала його дружина Гончаренко Ганна Євдокимівна, яка закінчила Уманський державний педагогічний інститут, де здобула фах вчителя біології, хімії та сільськогосподарської праці. Трудову діяльність розпочала у серпні 1965 року лаборантом кафедри зоології, з грудня 1979 – асистентом, старшим викладачем, доцентом, з 1986 – деканом природничого факультету, доцентом кафедри хімії та екології та завідувачем науково-дослідною лабораторією «Екологія і освіта». Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук захистила в 1980 році, у 1996 – на здобуття наукового ступеня доктора біології (Республіка Молдова).Автор понад 200 наукових та навчально-методичних праць, в тому числі 12 монографій, 25 посібників для студентів та вчителів еколого-природоохоронного спрямування. Під її керівництвом розроблено 7 держбюджетних тем. Творчий підхід подружжя Гончаренків до кожного заняття та пошук нових прогресивних педагогічних ідей дали свій результат.
Багато їх вихованців стали молодими науковцями та зробили внесок у розвиток науки України. Більшість студентів стали просто чудовими вчителями, але всі вони вдячні своїм наставникам за те, що допомогли їм полюбити природу в усіх її проявах.Педагогічну династію Гончаренків продовжили донька Світлана та внучка Марина.
